|
[03 May 2007|09:41pm] |
|
Я трохи підстриглась. Точніше хотіла трохи, але у мене такий перукар, що трохи не завжди виходить)))
Мені пасує?
А ще я зафарбувала нігті у яскраво рожевий)
А ще я посміхаюсь.
Усе нормально)
Так приємно після вихідних бути відпочившим))
Усім вдалого закінчення тижня)
|
|
| Отакий от пікнік))) |
[30 Mar 2007|06:54pm] |
Учора майже увесь день я провела на Трухановому острові з друзями. Пікнік видався напрочуд класним. Мора приємних вражень і кілька фото для вас...
Це я і КендіКатя)))
( Далі ще фотки )
|
|
| Об"ява |
[28 Mar 2007|11:58pm] |
|
Шукаю хлопця.
Для нормальних, довгих (більше 3х днів) стосунків.
З нормальною психікою, не нервового, з почуттям гумору (але хай тільки спробує доводити мене своїми жартами!)
Розумного, цікавого, з бажанням піклуватись про дівчину.
Не треба скромного, але вихованого і Хлопця (а не пацАнА).
Симпатичного, не обов"язково красеня. Бажано блондина із світлими очами (блакитні або зелені).
Не дуже високого, з нормальним тілом.
Щоб одягався нормально (ну без усяких там лисячих хвостів пристібнутих до джинсів і чорних нігтів) і приємно пахнув.
І взагалі просто хорошу людину!!!
І хай я дуже прискіплива, та хочеться вірити, що таки гідна нормального хлопця і нормальних стосунків.
Якщо є такі на горизонті, або якісь питання виникли, то усе в камети)))
|
|
|
[07 Mar 2007|12:33am] |
|
Виявляється у мене сьогодні невеличка річниця.
Моєму любому ЖЖ 300 днів)))
|
|
| Хочу закохатися |
[02 Mar 2007|01:39pm] |
|
- Гелло... - оце й усе, на що вистачило її спаралізованого вокабуляру. Далі йшли лункі й вологі поцілунки, за ними - довгі і тихі, по тому - глибокі й невидимі...
|
|
| От таке до вас, френди, питання... |
[25 Feb 2007|11:30pm] |
Чи є у вашій пам"яті моменти, які ви дуже хочете забути?
А може хтось взагалі прагне почати усе з білого аркушу?
Отже ТАК чи НІ?
|
|
| Не обіцяй кохати завжди, не обіцяй навічно... |
[24 Jan 2007|08:58pm] |
... Є спогади, про те, як було все,
Надії є на те, як все буде,
нас доля стрімко течією несе,
бо ми - не титани, ми - люди...
Життя така собі цікава штука... Часом зустрічаєш людину, яка тобі симпатична. Намагаєшся зав"язати із нею стосунки, бо вона тобі таки подобається, бо хочеться бути із нею поряд...
...
А потім усе закінчується... Навіть не важливо чи було щось взагалі, а якщо було, то не так вже й важливо що...
Головне - те, що вже нічого не буде... Ніколи (може і бувають ситуації, коли люди сходяться знову, та це у інших, в кіно, у книжках... не у мене).
Важлово те, що тепер у тебе немає ні друга, ні коханого, ні сподівань на щось... Нічого вже не виправити, а у серці пустота. І ти дивишся на ім"я, яким підписані вхідні смс та на номер у телефонній книзі і розумієш, що тепер він тобі зовсім чужий... Ти навіть не можеш написати йому смс, а потім сидіти та хвилюватись, думаючи чи відповість він...
В такі моменти здається, що життя закічилось і ти абсолютно нікому не потрібен, все стає нецікавим.. а насправді на тебе забила лише одна єдина людина, із якої ти робиш світ.
Все ж таки переживання після отаких от "розривів", мабуть, варті лише спогадів про прогулянки разом, поцілунки, обійми... Про те, як ти шаленіла з щастя...
А з чого шаленіти, якщо усього цього не було?! Знаю, звучить по-ідіотськи, але і таке буває...
Якщо тебе "полишили" так і не почавши стосунків.. Боже, це просто ідіотизм! Такого не буває, невідомо як на таке можна реагувати... Хочеться сісти, подивитись на подруг із приголомшеними виразами обличь та зайтися сміхом. Ідіотизм...
А всередині пустота. Вже не хочеться нікому вірити, не хочеться сподіватись на нові стосунки...
Просто не дуже приємно жити із почуттям, що ти втратив людину, так і не здобувши її (або, скажімо, у самої цілі упав обиччям у грязюку)
Гм... щось я все так песимістично описую, насправді це просто погляд на життя... Я живу і вчуся жити... Намагаюся зрозуміти усі можливі сюрпизи життя докорінно. Дивлячись на всяку фігню, вже майже не реагую. Якщо звертати увагу на все поспіль, то так і нервів не залишиться... А я ще молода... Ще багато чого буде ;))
З.І. Щось мене пропирає писати тільки на сумні теми... Нічьо, скоро виправлятимусь...
|
|
| Невже так тяжко запам"ятати, що я люблю БІЛІ троянди?! |
[24 Jan 2007|12:11am] |
| [ |
music |
| |
How you remind me. |
] |
Мій ЖЖ...
Як багато із ним пов"язано... Я пишу тут не часто, та завжди (ну майже завжди) виливаю душу... Навіщо? Не знаю.. Просто мені подобається...
Зараз мій ЖЖ читає вже багато якихось зайвих людей, яким тут не місце.. Ну і хай, мені не шкода... я людина не скритна, думаю для багатьох відкрита книга... читайте!
Лямур гьорл... Закохане дівчисько... Так, завжди закохане..У життя, у своїх друзів, у хлопців...
Завжи вірю у життя і у те, що можу його змінити власними силами...
Завжди наівна?! Мені всеодно, що думають інші...Набридло малювати із себе ідеальний образ для інших... Я така, яка є... І більше я не думатиму, що якщо щось із кимось не виходить, то то моя вина. Просто я ще не знайшла тих людей, які полюблять мене такою... А вони будуть.. Я у це вірю... і хай доведеться чекати роками... Ще все буде! Все!
І хай ти мені подобався дофіга часу, хай була приємною твоя увага, хай повірила тобі... Я собі це пробачаю. І тобі пробачу. Іще одна помилка.. Крок не туди... То й що? Хай я знову нікому не вірю... Пройде трохи часу і все минеться.. Усе минається... Я пережила зраду, пережила смерть.. то що ти у моєму житті?! Просто стрінка у щоденнику, я її прегортю чи навіть вириваю...
Завдяки ЖЖ я знайшла багатьох людей, які тепер для мене багато важать...Я не спілкуюсь із ними вживу, та по духу вони мені неймовірно близькі... Вони зрозуміють. Дякую!
Дякую ЖЖ... Лямур гьорл... Закохане дівчисько...
|
|
|
[12 Jan 2007|08:00pm] |
Мой новый жизненый девиз:
Будь, что будет... А ничего не будет - так и будет... Нахер надо!
З.Ы. Что за жизнь?! Тьфу!
|
|
| Пий мене, їж мене, шаленій.... |
[01 Dec 2006|08:18pm] |
| [ |
mood |
| |
Ай"м крейзі ебаут ю! |
] |
Я люблю солодощі і сміх! я не можу жити без цього)) Мені вони необхідні... Так само, як і ти...
Ти дивний, егоїст і часто робиш дурниці. Та саме це , мабуть, мене у тобі і приваблює. Кожного разу я роблю ті самі помилки, наступаю на ті самі граблі...
Часом здається, що я знаю про тебе усе, а часом ти для мене цілковита загадка. Іноді ти кажеш, що любиш та ладен заради мене на все, а іноді я отримую від тебе смс типу : "Я тут развлєкаюсь с дєвачкай. Нам весела." Я завжди тебе хотіла і завжди хотітиму. Ти граєшся мною та моїми почуттями, а я твоїми. Іноді ти закохуєш мене у себе, а у найцікавіший момент нашого багатосерійного муві кидаєш. Іноді ночами розповідаєш про своє безмежне кохання, а я роблю вигляд маленької дурепи, що не вірить жодному із твоїх слів. Деякі кажуть, що ми ідеальна пара, та більшість довбичать, що наше спілкування лише шкодить мені. Таки шкодить))) Але тссс! Це секрет, бо ти моя погана звичка. Як паління... Я то палю тебе,то намагаюся кинути, та все ніяк не спроможуся остаточно. Твій нікотин вже необхіден мені, як наркотик. Може мені потрібні твої тепло, турбота та ласка, а може я просто хочу тебе полонити остаточно. Маю здобути тебе та вихвалятись перед усіма! Ти мій! Я хочу, щоб усі в це повірили! а може... я нікому про це не скажу, лише тихо буду шаленіти від того, що ти мій, а ніхто навіть і гадки не має...
Я тебе люб... Ні! Я тебе просто хочу!
|
|
| Ну...чекаю на відповіді) |
[22 Nov 2006|09:13pm] |
Оставьте в комментах цифру, что вы хотите сделать со мной.
Пост скопируйте себе в ЖЖ и узнайте что с Вами хотят сделать Ваши френды.
1. поцеловать
2. обнять
3. заняться сексом
4. полюбить
5. послать на йух
6. в игнор
7. дружить
8. поговорить по телефону
9. ICQ
10. побухать
11. накуриться
12. сходить в кино/театр/клуб
13. умереть в один день
14. познакомиться вживую
15. пригласить в гости
16. погулять
17. другое, напишите что.
|
|
| НеДетЦкие сТраСтІ в УгЛе |
[13 Nov 2006|07:57pm] |
|
Мля...(пробачте) ну шо за день такий?!
Якщо у моєму житті це початок чорної полоси, то мені навіть страшно уявити, що далі буде...
Значить так...
Ну прокинулась я сьогодні ледь-ледь...бо вчора пів ночі вчила історію. Пішла до ванної та почала чекати на теплу воду, яка і через п"ятнадцять хвилин, і через пів години, і через годину так і не з"вилась....((( Голову я не помила, проте зрозуміла, що вологі серветки то таки сила!
Потім поперлась до ліцею...На першому уроці писали КР з тієї самої історії.. Написала я усе галіменько, бо питання як завжди були пі*доваті... А що найболючіше, то це те, що цей виродок (вчитель історії) побачив у мене на парті зошит і вкатьорив мінус 2 бали від мої аж двох! Я ж не списувала!!! Принайні із зошита...
Потім ще кілька тупих КР з інших предметів до яких я була майже "готова"...
Ну звісно слід згадати "звєрскую" фіз-ру, на якій я зробила, мабуть, увесь комплекс вправ за навчальній рік!
Ну а тепер "найвеселіше", як кажуть "гвоздь програми"! Мене сьогодні викликала до себе люба пані Стефа! Це було неймовірно! Нарешті я побувала у її чарівному кабінеті, гордо переступила п"ятиметровий поріг, вислухала багато "при"ємного" на предмет моєї поведінки на уроці біології, за яку мені вкатьорили догану, та була попереджена, що якщо іще якийсь прецидент, то помашуть мені услід ручкою із ліцею... Це було круто! Звісно я не ридала, як деякі, не налякалася до смерті, проте вдома батьки влаштували мені "теплий" прийом...а тепер мене чекає іще пів ночі тієї грьобаної біології і ліцей на 8 ранку!
Все це називається " Здравствуй *опа, Новій год!" Давно у мене такого не було...
Як рятуватися від чорних смуг у житті? Хелп!
Спс Лялечке за фотку.... Я ее чуть переделала))
|
|
| 45 згублених хвилин, або... частина 5...зключна. |
[06 Oct 2006|08:12pm] |
Все рано чи пізно закінчується... Усьому колись приходить кінець. Так само станеться із моєю розповіддю про Нього. Роману я так і не написала... Та врешті Йому це і не потрібно. Він навіть мого ЖЖ не читатиме. Я так хочу. Це всеодно нічого нікому не дасть... Довго я не писала цієї частини, адже знаю, що вона остання... заключна... я поставлю у кінці крапку і більше нічого не продовжуватиму. Ми будемо спілкуватись, життя йтиме далі, та саме цієї історії "Про 45 згублених хвилин, або хлопчика-гея" вже не буде. Ніколи. Може колись про ньго напишу, та вже не про Нього!
Закінчувалося літо... Я не знала, що між нами.. Я не знала де Він, що буде далі... Менш за усе я хотіла зустрітися із Ним, бо знала якого болю мені це завдасть... 1 вересня Його не мало бути в ліцеї, та як зажди все пішло шкереберть... 31 числа Він з"явився у асі і написав мені. Кілька брутальних слів і на моїх очах знову сльози. Наступного дня я йшла із тупою натягнутою посмішкою, вітаючись із усіма, кого вже давненько не бачила... Здавалося, що я хворію, було пагано...хотілося додому і чаю. Побачила Його, посміхнулась... не Йому, а моїй подрузі, що із диким криком кинулась у Його обійми...Теж любить...
Час ішов. Все тупо стояло на місці. Він спілкувався із іншими людьми, мене, як здавалось вважав "недалекою", обіцяної в асі розмови так і не було... Хотілося узяти за патли усіх тих дівчат, що крутилися біля Нього та довго і сильно бити головою об стіну. (Пробачте, любі, ви не винні...) Я стала розумнішою, напевно, бо нічого від Нього не вимагала...Це тупо. Ніхто нікому нічого не винен.
..."good buy my lover, good buy my friend, you've been the one, you've been the one for me"... Я маю якусь дивну звичку. Присвячую людям пісеньки. Ні, не так щоб прям звичку. Просто от чую якусь пісню і розумію, що то його чи її пісня...Або пісня якоїсь події... От ця, слова якої вище...банальна, як для нашої історії. Та річ саме не у цих словах, а у пісні взагалі, її музиці, словах, змісі, почуттях, що виникають коли її чуєш... Вона Його...
Ми зустрілись, сіли на скамійці поруч із моїм домом. Він приїхав до мене... Дякую... Або просто хотів, щоб я врешті відчипилась, або я таки для Нього щось важу... важила... Ми довго балакали. Десь було неприємно все це чути, та від правди не утічеш... Все скінчилось, всі мої ілюзії розлетілись враз. Тепер ми лише прості приятелі. Нам дружити не можна, бо кожного разу це пагано закінчується. Він не правий, я ще більше... Виходу нема. Все...
... Вчора була у Ньго дома із подругою. Ми із нею просто гуляли та вирішили завалитись до Нього от так просто, без запрошення... Було весело... Тепер все легко. Я можу Йому зателефонувати, можу додому завалитись... Усе можу... Та не треба.. Навіщо?!
Наша історія тривала понад рік і ніколи не закінчиться остаточно...Та одну із її сторінок уже час перегорнути. Я любила... Любила так шалено, як не любила нікого із своїх друзів – хлопців. Коли Він був поряд – раділа, коли сварились – ладна була померти... Врешті мені це коштувало набагато більше ніж просто 45 згублених у метро хвилин, та все це було варте того....Я Йому дякую... Усе життя пам”ятатиму ті моменти, що Він подарував мені. Щасливі чи ні...вже не має значення. Головне, що пережила їх із Ним...
Коли у мене буде час і я заб”ю на всю ту сіру буденність, що мене оточує, то візьму якусь чарівну скриньку з дерева, розмалюю її, покладу у неї трохи засушених пелюсток білих троянд, кілька записок, фото, декілька жовтих осінніх листочків, жетон на метро, диск із музикою рок-енд-ролу, впущу всередину кілька крапель парфумів із запахом морозива, квітів, нічного неба, моря, попкорну, бутербродів, червоного вина... (це мої ексклюзивні), а ще спробую витягнути якимось магічним способом свої спогади із голови та впихнути іх до коробочки... Потім надпишу зверху L_amour_girL, перев”яжу рожевою стрічкою, поїду до озера, вийду на пірс та викину її на дно...
Назавжди...
|
|
| 45 згублених хвилин, або... частина 4 |
[15 Sep 2006|07:44pm] |
| [ |
mood |
| |
 good |
] |
Він: Знаєш, мені здається, що скоро наші стосунки кардинально зміняться...
Я: Тобто? У яку сторону?
Він: Я думаю, що ми будемо суперово спілкуватись, та можливо станемо кращими друзями...
Я: посмішка поза кадром...
Ми вирішили відпочити у одному літньому таборі. Вранці першого липня сіли до автобуса та разом із цим поховали наші чудові стосунки...
Два чудові тижні в Болгарії... сонце, море, нові знайомі... та ні краплини його уваги. Спочатку він просто не знаходив для мене часу, потім обходив стороною, а врешті просто на мене забив. Ми жили буквально в п’яти метрах один від одного, та зустрітись ніяк не могли... Аж смішно, неначе на різних півкулях...
Врешті я впавши у відчай – помилилась... Ні, напевно із будь-якою іншою людиною ця ситуація усе б виправила, та це ж він... унікальна людинка...
Чемпіонат світу з футболу... Чудова ніч... Ми всі сидимо на пляжі... Дивимось футбол.
Напевно, у кожної людини часом стаються такі собі „переломні” моменти. Цього вечора вони сталися у всіх. Одні вирішували проблеми своєї дружби, інша не могла знайти спільну мову із братом...а я... А що я? Зрозуміла, що або зараз, або вже ніколи... Підійшла до нього і наш новий діалог...
Я: Тобі не здається, що щось не так? Де наша дружба?
Він: Про що ти говориш? Ти мене не поважаєш, постійно підколюєш та ображаєш...
Я (зі сльозами на очах та із страшним болем у серці): Невже не зрозуміло? Я ж тебе люблю...
І пішла геть... Сіла, обнялась із своєю подругою...заплакали....Він підійшов та сказав : „вибач...”
А іншими словами: „прощавай...” Ось так просто я втратила кохану людину...Чому російська мова така дурнувата, га? Якби у ній існувало не лише „люблю”, а й „кохаю”, то можливо він зрозумів би мене, а так просто злякався...
У нас є один спільний друг, теж чудова людина. Обожнюю його. Він мені тоді, в Болгарії, багатєнно допоміг... підтримав мене та побалакав із ним... Я завжди радію, розуміючи, що такі люди існують, живуть поміж нас, у реальному світі....
Отже пройшло кілька днів і ми заговорили... Банальні вітання, питання „як справи”... Це усе, що залишилось... залишилось від моїх ілюзій...
Додому я повернулась наче хвора, бо багато чого не встигла, не навідпочивалась, залишила там кілька гарних людей... А найголовніше просто із пустим серцем. Наче у мене щось вкрали... просто забрали... Рідну людину, гарного друга, радощі, тепло та багато чого іще...
Хотілося ридати та битися головою об стіну, а ще взяти щось важкеньке та жбурнути у вікно...
Нещодавно одна моя гарнюня подруга сказала: „.... нє, ну я все розумію...Просто ти зхиблена на пошуках найкращого друга – хлопця...” Так, я така! А що поробиш?! От вірю я у дружбу між чоловіком та жінкою більше ніж у жіночу... Та завжди помиляюсь. Напевно, такої дружби просто не існує....Хоча я й маю просто офігезних хлопців – друзів, та ніколи вони не будуть мені такими, як був він... Ні, вони не гірші... Просто я не можу сказати їм всього, ніколи не буду розмовляти із ними щовечора, просто ніколи не прив”яжусь до них так сильно... Гм... Вони ж не він. 8))))
Далі буде....
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
|
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
l_amour_girl's journal
